Я бродив вмиравши від люду
Біля друзів сліпих на просте
І засуджений навіть без суду
Протирав своє серце пусте
Хоч важке воно ніби каміння
Пронесу його в темні віки
Майже сгасло в ньому проміння
До початку нової строки
Та відчув я обкрижений дотик
Доторкнувся до тіла мого
Її усмішка була мов наркотик
Що лиш брала й брала свого
Мої очі згоріли від вроди
Забираючі сірі думки
Сподівався на нові пригоди
І намотував мрії в мотки
Насолода від кожного слова
Що падало глибоко в глиб
Такою простою була її мова
А я й далі наслідував риб
Вона схилила смаргдовий погляд
На мій простезний зовнішній світ
Хоч незнаний мені дурня світогляд
Відчував скільки пройдено літ
Закохався бездумно,миттєво у тебе
А ти й не чекаєш пера
Що дасть знати мов вітер про себе
Та на серці суцільна діра
