Вітер, мов зайчисько полохливий,
Заховався лячно у кущах
Від украй ображеної зливи,
Що наводить на округу страх.
Він навшпиньках полем пробирався,
Потоптав бабусі всі грядки.
В гніві зливи щедро покупався,
Як простак попавсь в її сітки.
А вона за зраду відплатила:
Реготала наче навісна,
Батогами мокрими побила,
На спині зостались письмена.
Краплі в лід холодний обертала
І наскоком сипала туди,
Де стежину вітру помічала.
На жаліла снігу і води.
Стогне зрадник і прощення просить,
На колінах повзає своїх,
Та вже завтра знов його десь носить
Лабіринтами чужих нових доріг.
