як мені мило чути твої крики,
як любо бачити твої страждання.
тихіше, ти руками лиш не смикай,
дозволь лиш втілити своє бажання
я бачу блискіт страху у очах,
і все ж, які вони тоді чудові!
не смикайся, бо тільки один мах —
залишиться лише калюжа крові
о афродіто! вже без вороття,
ти знерухомлена в моїх мотузках.
не смикайся, бо хочу я життя
ще кілька митей дати, боягузко
які ж прекрасні сльози твої, перли
тремтиш так збудливо, в мені вулкан.
знай, всі що були тут — давно померли,
то й ти не вирвешся з моїх кайдан
не сіпайся, любове, хочеш жити?
якщо ще хочеш — трішки потерпи.
душа цвіте ножа тобі гострити,
а ти стогни, красунечко, стогни
які ж прекрасні видаєш ти звуки
красивими зашитими устами.
які ж чудесні є усі ці муки.
які ж красиві залишаю шрами...
і твоє тіло — полотно небесне.
моя жага — то гріх не осквернити.
і поки я входитиму в твій всесвіт,
і ніж входитиме — можеш ревіти.
і поки з ран твоїх фонтани крові,
а відголос переростає в тишу,
саме такої хочу я любові:
зв'яжу, уб'ю, згвалтую і залишу.
