Які б свята не вигадали люди,
Для мене особисто те лиш цінне,
Де ти зі мою, - як душа, - повсюди
У радощах чи в смутку, неодмінно.
Бо ж ти одна для мене в моїм небі
І сонце ясне, і зоря в сузір’ї.
Вже й сам не вірю, що я жив без тебе,
Без оцієї твердої надії
На день прийдешній, коли новий ранок
Почнеться із твоїх летючих кроків,
Коли турботи розпочнуть свій танок
Аби я звершень досягав високих.
День промайне, зійдемось в надвечір’ї…
Будемо вдвох… Як це в житті багато!
Присядемо на лавку у подвір’ї
І буде поміж нами миле свято.
Я буду голос слухати, як пісню,
Пірнати в погляди, як у річкову воду
І кожною клітинкою радіти
Немеркнучій з літами твоїй вроді.
Приляже сонце на пухку хмарину,
За обрієм вкладеться тихо спати
І вийдуть зорі на небес долину,
Щоб діаманти щедро розсипати.
Щербатий Місяць, човником, поволі
Чумацьким Шляхом пропливе за хату,
Тоді і ми, моя кохана доле,
Від свят і буднів підем спочивати!
11.07.2016
