1.Знаєш, я звикла сама зустрічати вечір,
Вранці одне горня готувати кави,
Брати тягар турбот лиш на власні плечі.
А як не сила, йти до могили мами –
Саме туди, де її спочиває тіло,
Там, де кругом хрести й безголосий простір.
Я розумію, душа її відлетіла,
Всі на землі ми люди – то тільки гості..
Та подивлюсь на портрет, на її могилу.
Все їй повім, свічу запалю воскову.
Мама всміхнеться, а я підлатаю силу,
Знову піду кувати свою підкову.
Знаєш, я звикла ходити, куди захочу,
Вулицям міст кидати палкі привіти.
Тільки задовго стежину одна толочу.
В парі свій захід сонця хочу зустріти.
15. 08.16
2.Колись зустрінемось з тобою, прийде час,
І погуторимо за чашкою еспресо
Десь у кафе без ока публіки і преси –
Лиш ти і я і той вогонь, що вже загас.
Прийде пора, сама спаде з чола вуаль,
Я не дивитимусь на тебе, як на бога,
Із серця птахами злетять усі тривоги,
Накриє груди рівноваги пектораль.
Під звуки музики й поблискування бра
Ми будем смішками здувати з кави пару.
У рівних статусах (я матиму вже пару!)
Бажати будем одне одному добра.
15. 08 16
Життєво, Любашо.
Скільки раз нам по життю доводиться повертати на іншу дорогу! Але треба йти, бути сильними та радіти новому, що приходить.
ЛЕГКОЇ ХОДИ ШЛЯХАМИ ДОЛІ ДО СВОГО ЩАСТЯ АБО З НИМ!