Здригнеться ранок сумнівом тривким,
Яскравий промінь злізе по фіранці,
Нас часто доля зводить, та не з тим,
Що й навіть стіни шепчуться: коханці.
Все витерпиш, забудеш, а відтак,
Примарне щастя матиме дружина
І все, що двом пророчив зодіак,
Плітки й осуди масово розчинять.
І врешті, стихне втомлений під'їзд,
Схова за двері викрадену правду ,
Побачивши лиш маску, що від сліз:
Тональний крем і розову помаду.
Як було до, так після їй у слід,
Людська словесна зрине суховія
Й посипиться у душу, наче сніг,
Віддалено- засуджене: "повія"...
Зашарудить життя, немов листок,
У всіх прохожих, впавши під ногами:
Що в тих немає жодних помилок,
Хто серце не ділив колись з коханим.
А в решти, аж ятрить широкий шрам,
Від болю різко тріскають судини,
Що й не підходить лікарський бальзам -
Жінкам, коханкам, Юнкам і дружинам.
Їм крізь прогресні вистріли епох,
Пектимуть рани пам'ятю зашиті ,
Бо ти хотів кохати їх обох,
А варто лиш одну було любити
