В рідний край знову вечір приходить,
Зірок в небо виводить стада,
В річці місяць між ряскою бродить,
І сонно плюскоче вода.
Над лугами, он там, за Сулою,
Біла хустка туману лежить,
Гай зелений, обнявшись з імлою,
Щось шепоче, пташками бринить.
Сиві верби схилились в задумі,
Довгі коси змочивши в воді,
І, здається, заплакали в сумі,
Пригадавши літа молоді.
Вітерець в тополиному листі,
Заблукав і там спати приліг,
Квіти в полі, духмяні, барвисті,
Серед жита знаходять ночліг.
. . .
Останній промінець згасає.
Із хащі виповзає ніч.
Стомилось все, все засинає.
У самоті зітхає сич.
