Розлуки біль так гірко у собі давити...
Твій образ сильно вже хотілося забути...
Із памяті зітерти, як із флешки...
Усі фрагменти ніжної усмішки...
Як викреслити з голови навік,
Що більше вже не мій ти чоловік?
І приховати всю печаль від розставання...
І що не день без тебе, то одні страждання...
Час заспокоїть душу, біль пройде...
На чай у гості ненавість зайде...
Можливо, з часом розлюблю, скажу...
Моментами життя подібне віражу...
По колу знову я лечу,
Хоч й настраждалась досхочу...
До божевілля розізлюсь, перекричу...
І тихо-тихо прошепочу ..
Що вже забути я не взмозі...
Як обіймались при дорозі...
Як цілувалися у парку...
Навпроти того зоопарку...
І аромат ранковой кави...
Її підносив величаво...
Тебе нагадує щодня...
Прожить не можу вже і дня ...
Без тих закоханих очей...
І без недоспаних ночей...
Очей бездоної блакиті...
То були вже щасливі миті ...
Забути б все, і відпустити...
Прощення в Бога попросити ...
За всі содіяні гріхи...
Прогнати геть усі страхи...
Побачить образ твій ще раз ...
І попрощатись напоказ.
а парк все той же)))спасибі.
все буде добре 
Гарний вірш, - теж навіяло спогадів про той парк 
