Фенікс
Серце стукотить,
бо кохає досі,
пташкою летить
пити теплі роси
в поле почуття,
що зазеленіло
радісним життям,
яке душа створила.
В полі серед квіт
слово буде співом,
бо зустрівся світ
чарівної діви,
в нього увійду
і її побачу,
потім пропаду
і від болю плачу.
Серце їй віддав,
оголивши душу,
бо тоді не знав,
що страждати мушу
від її мовчань,
що ховали правду
тінями бажань
затінявши зраду.
Поле почуття
у вогні палає,
пташка в небуття
в полум`ї рушає,
та через любов
серце не вмирає
і пташину знов
з попелу рождає.
Знову серед квіт,
слово буде співом,
бо летить у світ
пташка в поле дивом
жити далі знов
і не боятись болю,
адже лиш любов
нам дарує волю.
Віктор Цвіт 05.03.17
