Я усміхаюся у сиву тишу,
Я одягаюсь у серпанок димарів,
І так боюсь, що зовсім не залишу
По собі хоча б світла ліхтарів.
Я шепочу свої секрети ночі,
Мов коліжанці розкажу усе,
Усе, що не дає зімкнути очі,
Усе, що мене хвилить і трясе.
Я посиджу на дерев'янім ґанку,
В компанії не приспаних думок,
Замріяно чекатиму світанку,
Що охолодить душу мов струмок.
Я задрімаю чітко пообіді,
Знесилена вагою власних мрій,
Витатиму думками у Колхіді,
В часах далеких і гучних подій.
Я не поет і не митець великий,
І може я шедевру не створю,
Та маю дух стрімкий та дуже дикий,
І ним собі я гори підкорю!
