|
..поза простором й часом люди втрачають обличчя, наче скидають одяг, затісний та зношений,
перетинаються півкола обіймів, немов орбіти, немов мости, якими він ходить босоніж,
вийми із мене вустами видих - останній сірник,
освіти дорогу..
ті, що завше поруч стоять, звисочілі, як хмарочоси, у власній пам'яті, на прощання та зустрічі жадібні,
вишивана густо голосом від тіні тінь, немов на підборах зламаних, кульгає по колу,
якщо погляд мій, як антикварне свічадо, тьмяний, зітри з нього пил,
здери амальгаму..
це не пульс - пружна струна, цідити із неї гарячий гранатовий сік, краплини живого полум'я,
коли солі на вилицях більше, аніж веснянок, не зчитати першоджерел, із яких весь цей струм, весь цей біль випадковостей,
срібло в волоссі - гейби райдужна луска на хребтах гнучких і граційних риб'ячих спин
супроти сонця..
ID:
736219
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.06.2017 01:42:10
© дата внесення змiн: 03.06.2017 01:47:24
автор: Из песка и тумана
Вкажіть причину вашої скарги
|
