Я проросла, як лист, благоговінням
перейм, потуг і криків рожаниць,
що провіщають таїнство народжень...
І прочитанням незнайомих лиць,
відкритих лиць на стежках нових сходжень...
Побронзовілі вилиці – і що ж...
То вітер перед нами й поза нами –
у вибуханні й облітанні рож
стоять сади... і прочиняють брами...
Ми перехожі в утворі скрижаль,
понад якими лиш долоні Бога –
в тернах і ружах стелиться дорога
(небесних манн просвітлена печаль)...
Іди... Не озирайся... Озирнись, -
чи перейдеш тягар близької втрати –
уміння і любити й помирати –
і не згубити заповітну вісь
землі, в яку ти проросла навіки,
облич, з яких стекла жива вода –
я буду вічно... вічно молода,
допоки світло ллється на повіки.
А світла, Боже... Світла убереш
промінними очима і устами –
в осягненні недовідомих меж
непроминальні ми... і ті,
хто поруч з нами.
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).
...на жаль, ці рядки про втрату близьких реальні - пішла у Вічність мама!!!Цей біль то стихає, то виринає з новою хвилею...Але втрат є багато у кожній сім'ї та родині - вони неминучі...тим паче ТЕПЕР
...на жаль, ці рядки про втрату близьких реальні - пішла у Вічність мама!!!Цей біль то стихає, то виринає з новою хвилею...Але втрат є багато у кожній сім'ї та родині - вони неминучі...тим паче ТЕПЕР 
