Ірина Вовк. «… І ПОШЛЮ НА ВАС ЗМІЯ» АБО ЩИТ ДЛЯ ДРАКОНА
У 1979 році у Львові при Будинку Вчених був створений єдиний (серед 10-и існуючих) україномовний аматорський театр "МЕТА" - Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів. Ним керував тоді ще молодий актор театру ім. Марії Заньковецької, тепер уже народний артист України - Григорій Шумейко. Деякі творчі роботи допомагав втілювати народний артист України , лауреат Шевченківської премії Богдан Козак. У доробку театру були перші в Україні інсценізації "Марусі Чурай" Ліни Костенко та "Собору" Олеся Гончара, а також "Дорога" за новелами Василя Стефаника, "Вертеп" Валерія Шевчука, "Свіччине весілля" Івана Кочерги та багато інших вистав."МЕТА" виховала два театральних покоління своїх дітей та внуків: театри "Нова МЕТА" та "Юна МЕТА". Протягом майже сорокалітнього творчого шляху "МЕТА" відроджувала у Львові народні різдвяні "Вертепи" та купальські забави у Нижньому Синьовидному у Карпатах, Гідропарку на Дніпрі (1989), Ченстохові (1991) на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ, та на Львівському Знесінні (1991).
Тепер нові поколінні "Метян" продовжують наш театральний досвід.
Вірш «… І ПОШЛЮ НА ВАС ЗМІЯ» АБО ЩИТ ДЛЯ ДРАКОНА - відголосся моєї присутності у цьому рідному мені творчому колективі з 1987 року. Починала я з ролі Дракона у однойменній виставі за повістю-казкою Юрія Винничука. Ця вистава принесла театру звання народного у квітні 1988 року, а також її побачило Ченстохово у пам'ятному 1991 році.
«… і пошлю на Вас змія…»
(Святе Письмо)
моїм побратимам по виставі«Дракон»
у львівському аматорському театрі «МЕТА»
присвячується
«…Мені часто вночі сниться, що я метелик –
і пурхаю серед квітів.
Це – найсолодші сни…
А коли прокидаюся, то не відразу можу збагнути,
хто я… Чи д р а к о н, якому наснилося,
що він метелик , чи м е т е л и к,
якому сниться, що він дракон?»
(З монологу Дракона за однойменною повістю Юрія Винничука)
Я покличу сюди метелика
із предивної, ластівко, казки –
аби теплі його окраски
нам розрадили цю холоднечу,
вколисали мою малечу
веселковими барвами літа –
із блавату і буйного жита,
і любистку, і запаху м’яти…
Я покличу його на свято
доброти і безмежної ласки,
аби втішні видіння казки
розбудили тьмяну порожнечу
і пом’якшили біль утрати…
… Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
десь у казці він жив д р а к о н о м –
як дитина, безоборонним,
чи поетом, чи то пустельником…
Мав печеру… і мав озерце,
і бездонної синяви серце,
що дзвеніло церковним дзвоном
над землі благодатним амвоном,
пориваючи зорі квітчасті –
і над людом червивої масті,
понад привидом честі і власті,
що потворить святу ікону,
повечерявши свіжим причастям
із Великої Букви Закону…
… Та як завше ведеться у казці
не судилося вмерти дракону,
а вертати до крил і до цвіту,
і розносити маєво літу,
відсьорбнувши із княжого келиха
власних віршів шумкі переброди:
«… Я покличу сюди метелика
у князівство пресвітле, Люботин,
де беззбройність Дракона й Пустельника,
Князя гнів і страх Воєводин…
Тут земля – лиш барвиста плаха,
та найменше життя – безсмертне,
і безстрашно повзе комаха
перед очі Дракона-поета!
Написати б про неї вірша,
чи поему, чи навіть притчу,
де комаха в сто крат сильніша
за прославлену міць чоловічу…
Прочитаю очима Пустельника
всі закони і протизакони –
є Дракони – за суттю Метелики,
а є люди – за суттю дракони!»*
…Хай боронять святі ікони
світ Драконів
і світ Метеликів…
… Я покличу сюди метелика…
*тут цитується авторська адаптація поезії Наталії Дзюбенко як прологу до вистави «Дракон» на сцені Молодіжного Експериментального Театру Аматорів «МЕТА» (Львів,1987рік).
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)
