Мережею тонких електроліній
передай мені тепло від серця
і теплом зігрій своїм осіннім,
подихом відбий мільйони тисяч герців.
Все, що треба ввечері - це світло,
щоби бачити надію на спасіння.
Дім - це там, куди нас задуває вітром,
коли обпікають рани першого падіння.
Час мене навчить, можливо, цінувати
і розставить крапки, а для когось коми.
Чи можливо наодинці існувати?
Добре, коли хтось-таки чекає вдома.
Я не стану міряти всі правди і неправди,
кожен зробить так, щоб добре жити.
а коли біда постука в двері,
треба не мовчати - говорити.
Вдень наперекір усім незгодам
буду танцювати вальс і голосно сміятись.
Ввечері, як згасне світло мого дому,
Поможи мені не впасти, не зламатись.
P.S. Вірш присвячую тату. Ти завжди був лідером, і я хотіла бути як ти. Такою ж сильною. Ти навчив мене битись, не здаватись, не падати. Дякую! Обіцяю у найтяжчі хвилини згадувати твої уроки. А ти обіцяй, як тренер, завжди стояти за канатом мого рингу, щоб радіти кожній моїй перемозі і допомагати встати і битись далі, якщо я впаду від удару противника. Люблю.
