|
Я йду по стомленій землі,
Вiтер мовчить,
Здалося мені,немов туман жива істота,
Прокинулась нічна дрімота,
Ніхто не спить i не дрімає,
Виходить рань,очей немає,
В руках росу свою тримає,
Зірки,ховаються,
Та появляються,
Й пливуть по небу чорні хмари,
А там примари,
Тротуари,
Асфальту гнів,
Я онімів,
I слухав крик дороги,
А тут тривоги, може й плач,трагедія i лихо,
Що шепче нам вернись й пробач,
життя проходить тихо,
Один такий стою я тут,
Колись ходили люди,
Нема,не буде вже й таких, розбіглися усюди,
Лежать лиш їхні тіні тут,
Й ні шепоту ні звуку,
Заколисали вже давно оплакану розлуку,
Що кожен день без каяття робила страшну муку,
Спокусу зради,
А спокуту,її нема,
Напевне вже й не буде,
Бо все пройде,усе мине i cвіт усіх забуде.
I я піду ,залишу-чи одну свою тривогу,
Забуду-чи навіки ніч ,
Забуду-чи дорогу..
ID:
759738
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 10.11.2017 16:10:46
© дата внесення змiн: 10.11.2017 16:16:30
автор: NzR
Вкажіть причину вашої скарги
|
