* * *
Се із неба на світлім,
Із Брюсселя і Відня –
Михайло на білім коні.
Скарб і карб,
і гаряча любовна привітність:
Що ж у серці
і що на долоні стискати мені?..
Це ж дитинство моє зачерпнули
до білого-білого серця,
По гостинцю, по тракту покотилось любовно
відерце…
Хай на стіл викладають віднайдення –
білії тюлі.
Покривають постіль
і навішують жвавість гардин,
Бо от нині і сам віднаходжу й підношу
наперсток один
Духом ангельським в Ємність Спасителя,
всю ж однокульність…
І потік в небеса золотистого масла,
І на грудях глибинна ясинь
і олійня.
А в ту синь, що не марно
погасла,
Відпустила душа, як сльоза, скруглість линя…
22.11.2004
