Сховали Правду аж на дні,
Замків навішали немало
І ґвалтували день при дні…
Здалось, нещасна задрімала.
Роки збігали, як вода…
Давили голодом, війною.
За лихом слалася біда,
Та не згубила параноя
Комуністична. Встав народ
І Правду розбудив нарешті,
Хоч не один ліг патріот
За Україну незалежну.
Закінчився у Правди сон,
На люди вирвалась, небога,
І зазвучало в унісон:
Із Волею одна дорога.
Але гетьманська булава
Утрапила не в тії руки:
Солодкими були слова…
Народ нові чекали муки:
То розділив, мовляв, Дніпро,
То Волі мало нацменшинам…
Плило до рук брудних добро,
Аж поки запалали шини…
Зрадів тоді за нас весь світ,
Вітало небо й континенти…
І знов… війна. Лягає цвіт.
Втрачаєм знову дивіденди.
Болить, бо ж Правда засина…
Не даймо ж їй заснути, люде.
На небі ж боляче синам…
Чи й їх ми здатні вже забути?!
26.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Та правда, Ганно, так глибоко, що один Бог її знає, а в нас, як завжди, в кожного своя... 
Та ні,правду всеж не сховати!
