– Красуня! – говорили у селі ,–
Їй розуму за двох послав Всевишній,
У хаті працювала й на землі,
Зустріла й долю, коли квітли вишні.
Життя її – суцільна новизна:
Труд і навчання, й казочка з любові,
Та ні вона, й ніхто того не знав,
Яке життя намічене їй Богом.
У шлюбі першому прийшов у світ синок,
Не раз їй дарував розчарування.
Так і зростав. Та продзвенів дзвінок –
Сам Бог послав тепер нове кохання.
Долала пара буднями життя,
На двох її любові вистачало,
Та все якось було не до пуття,
Бо серце жінки кожну мить кричало.
Як розділить любов свою на двох:
Горіть в коханні й не образить сина?
Цьому служило все її єство,
Тай чи була вона відтак щаслива?!
Не раз на вишнях зірвані плоди,
Зима не раз дорогу замітала.
Не манівцями Бог її водив –
Дорогою, та горенько спіткало.
Не стало сина. Раптом. В ДТП
У час нічний, недобрий він утрапив…
Вона ж живе з журбою й дотепер,
Так і не знає усієї правди.
Коханий – з нею. Щахли почуття…
Календарі роки і дні гортають.
Із них тепер складається життя.
Лиш очі про одне лише питають:
Чому так стадось? Винен хто у цім?
А старість глухо стукає щоднини.
Застиг узор зі зморщок на лиці
І докір, що не вберегли дитину.
18.08.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарно, Ганно. Сповідь душі. Може трохи більше приділити б уваги римі,та то моє відношення до рими. Мене й дружина за це дорікає. Ганно, напишіть мені поштою. Я намагався, та чомусь не вийшло. В мене є невеличке питання. А вірш дуже гарний. Вибачте за такий довгий кометар.
Вірш життєвий, правдивий і болісний, від цього горя ніхто не застрахований, але життя продовжується. 
