ЇЇ думки, неначе птахи,
Весь час летять у далечінь.
А ти забив у серце цв'яхи,
Поранив душу німих мрій.
Чомусь так холодно в цім домі,
А у душі давно зима.
Холодне серце, руки й ноги,
Вже й помираєш ти сама.
Слова твої покриті сумом,
Думки твій мозок не сприйма.
Мороз вражає шкіру струмом,
Звоніть, пишіть, усе дарма.
І не лікуйте - все даремно,
І не зігріє теплий чай.
Твоя душа вже майже мертва,
Вона - не вічна, просто знай.
І раптом стало дуже темно,
Весь світ закрила хмара сліз.
Ні, ні, не думайте, не мертва,
Поринула у простір гріз.
Заснула і змирилась з болем,
Забула, що колись було.
Хвороба раптом відступила,
Відчула у душі тепло.
