Мати мала двох синів,
Зростила їх в лиху годину.
Батько загинув на війні,
Тяжко було вижити родині.
Зрання до ночі працювала,
Рахували один трудодень.
Сім'ї грошей не вистачало,
Та вірила у світлий день.
За роки посивіла мати,
До землі її старість схилила.
Лише на ціпках кульгати,
Забирала хвороба всі сили.
З'їхались сини у рідне село,
З виду, ніби, доглядали.
Не багацько збережень було,
На випивку їх витрачали.
Скільки часу пройшло з тих пір,
П'яні сини не рахували.
Якось сусід заглянув у двір,
Сном вічним мати спочивала.
Різкий запах вдарив в ніс,
- Нелюди, що ж ви наробили?
Живе у ваших душах біс?
Ви ж живцем її згубили...
Ховало матір все село,
Хто чим міг допомагали.
Синів-п'яниць вітром знесло,
Лише чужі їй співчували.
