А ми як діти - хочемо любові.
Чомусь тримаємо потребу цю в собі...
А ми як квіти, чахнемо в неволі
Тих рук, що не леліють на весні.
А ми як хмари, плачемо і мліємо…
Ми є творіння незабутніх мрій!
Ми є любов,та бачити її не вміємо.
І далі розбиваєм руки в кров...
А ми як вітер, ночі овіваємо…
Теплом і холодом сповиті наші сни.
А ми душею інших відчуваємо.
А ми як лисття вянем восени!
А нас створили різними людьми.
Не за ознаками будуть колись судити!
Нам в тіло влито полум’я душі...
І сказано: "За нотами що в ній, вам жити"...
