( чого? Тройця знає )
Поема вісімнадцята. Симфонія третя
Присвячується Світлані Дмитрівні Козинець – і її літературному об’єднанню
«Співзвуччя» в Київському Політехнічному Інституті і в Тройці
001
прозоріша скла
озерної гладі чистіша
величніша гір надозер’я
розчинніша звуків святих
сердечніша ланей лісних
нізвідкись взялась і була
ця аура духа і віршів
лягали й здіймалися пера
і от невимовні озера
в повітрі
010
любов
чистота
і політ
а більше шпилі
по-гірному так якось крали
в засоння нічийого брали
і ніби мені говорили
хоча більше діяли трави
далеко одна десь пройшла
летючіш надгірного скла
не відображалась в озерах
та дивом в повітрі була
а ближня не знала про велич
свою
на щастя
поблизу не шла
та свіжістю духу пливла
в оцій найпрозорішій сфері
що і готувала всі двері
і знала що й звідки взяла
010-А
якось сходило трошки
що варивсь тут Волошин
011
доходило просто і вліт
що ти в заозер’ї – і вже в задзеркаллі
чим далі – тим ближче
чим ближче – тим далі
далека – найтонша любов
високі любитимуть грубих надалі
(найближчих) на відстані з їхніми соками
любов що літає –
закон між високими
злітають в ній просто і вліт
були що спадали –
з «майбутнього» випадки
0101
(повернемося)
я думав в дитинстві: чого всі не гострі
чого їхнім думам відтято верхи
де т-а-м їхній острів де
все навпаки
коли вони тут будуть гості?
і бачив: забули любов – і забули
як вийти із себе до всього
і ніби їм вже й не до того
так сильно надулись
несправжньо ж
триматись одного
нельотного місця уявлень про себе...
надувалися і пташенята
перед тим як віднятись
0110
всі творять найбільше –
чого не хотіли б
а я той витворюю простір
де стрінуть себе в порятівному рості
немов на калиновім мості
летючіш надгірного скла
не відобразившись в озерах
просто дива
0111
в оцій найпрозорішій сфері
що і готувала всі двері
і знала що й звідки взяла
01000
в Любові
(без зла)
1996
