Ми часто нарікаємо на долю...
Погодьмося: жіноча доля - не з простих!
І носить світом нас мов пухом із тополі,
І ми приймаємось будь-де, бо ми - із тих!
Ми з тих, що плачуть, а за мить уже сміються.
Із тих, що - в воду! Якщо треба, то - в вогонь!
Ще до свого народження нам діти сняться,
Тепло ми шлемо від сердець аж до долонь.
Буває, від безсилля опускаєш руки,
А за грудиною мов від вогню пече...
Тоді дочка мене рятує від розпуки,
І руку син кладе тихенько на плече.
Мої улюблені лілії.
Від моїх улюблених дітей
