Ми роз’їхались надто юні,
А зустрілись… занадто сиві…
Віддзвеніли кохання струни…
А були ж молоді, щасливі…
Розпрощалися ми весною,
А зустрілись у зрілу осінь…
В когось вмилась щока сльозою.
Всі зібрали життєвий посаг.
Ми сьогодні знов повернулись
У дитинство, те, безтурботне,
Одне одному посміхнулись:
Досить жити лиш для роботи.
Зустріч наша багато важить –
Півстоліття ж бо за плечима –
Зморшки наші про нас розкажуть,
Що вмостилися під очима.
Зустріч наша у день липневий,
Коли жита вже гнеться колос,
Зачекались ми всі на неї,
Кожен-кожен подасть свій голос,
Хто він і де літав ці роки,
І чи не притомились крила,
Які мав від життя уроки
І як думка про рідне гріла.
І не є це уже секретом,
Що життя людське надкоротке,
Тож так мало часу для злетів,
Після – діти, онуки, фотки.
Тому, друзі, й цю мить цінуймо,
Бо ніхто не прожив ще двічі –
Пам’ять мертвих теж пошануймо,
Бо ні школа, ні ми не вічні!
8.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).