Сказав мені, що ми – чужі,–
На серці нібито надріз...,
Неначе грім в ясному небі
Пролунало це від тебе...
На мить завмерла, як скульптура,-
Відомий вид архітектури.
Життя немовби обірвалось –
Бо сенсу в ньому не зосталось...
Якщо підеш ти, - згину й я,
Адже без тебе – не життя,
А лиш страшні, безмежні муки –
Життя болючі ті уроки...
Ти мені снишся... Живеш у думках...
Без тебе така порожнеча в очах...
Душа замикається на сотні замків –
Й вже не дібрати до неї ключі...
Вона не заснула! Ні! Просто пішла...
Покинули її живі усі ознаки...
Завмерла навіки... Заснула одна...
Не розшифрує більш ніколи вже Господніх знаків...
