День сонце викотив за пруг, мов капустину,
Очима хати засвітили, мов кроти.
Стелила ніч у небі темну скатертину.
На неї клала круглий таріль золотий.
Звала мене до столу, щось там шепотіла.
- Я не прийду, не жди, - їй кинула слівце, –
Чолом торкнутися бажає сон до тіла,
Ще зовсім трішки й попаду в його сильце.
Сердилась ніч:
- Дарма не йдеш до мене в гості.
Чарівні яблука в саду моїм ростуть.
З’їси одне – помолодіють твої кості.
Заграють очі, щоки маком розцвітуть.
Всміхнулась я:
- Куди мені вже молодіти?
На моїх скронях дикі птахи гнізда в’ють.
У вільне плавання пішли дорослі діти.
Є онучата, що їх учнями вже звуть.
- Покличу іншого когось на частування,
Того, хто згідний віддалитись за межу.
- Давай!
Лягла. Сну віддалася без вагання,
В його обіймах до світанку пролежу.
25.09.18 Любов Пікас
Красиво й мудро! Буду вчитися у Вас - спатиму по ночах))
Сон - це важливо. Сон хороший друг. 
гарна Розмова з нічкою!
