Війна і мати – вічні антиподи:
Одна з них забира людські життя,
Й лиш матерям завдячують народи,
Йдучи шляхами боротьби й звитяг.
Нема у світі ще такої сили,
Щоб роз’єднала неньку і дитя,
Щоби в душі тепло те загасила,
Дароване їй Богом і життям.
Приспів:
То не туман упав матусі в коси,
І у очах не роси зацвіли,
Душа її в молитві миру просить,
Не гинули щоб у війні сини.
У маминому серці свіжа рана:
Синок її поліг у боротьбі,
У чорний біль прибралися й заграви,
Невипитий, невиміряний біль.
Чи є та сила, біль щоби скосила
У маминій розіп’ятій душі,
Утратила вона надію-сина,
А душі ж їхні рідні – не чужі!
Приспів.
21.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
