Світ знав, що діялось тоді у нас в Союзі…
Знав, та… мовчав: а нащо? Це ж не в нас!
СРСР бажав прийняти в друзі,
І ця мета, здебільшого, збулась…
А в нас чинилось… вбивство… Ні, сваволя!
Морили голодом... Губилися тіла…
І сморід полонив усе довкола…
Трагедія народу відбулась…
Зникали милосердя, жаль і… віра,
А з ними – гідність, совість і мораль…
Хто стільки горенька йому тоді наміряв?
Замислитися нам чи не пора,
Чому той мор косив нас так косою?
Старих, малих… Йому усе одно…
Умилося солоною сльозою
В ті роки не одне наше село…
А зникло скільки, так і не воскресши?
Хтось зауважить: доля, бач, така…
Летять коні історії, аж крешуть,
Та біль із серця весь… не витіка…
24.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Летять коні історіі, аж крешуть,
Та біль із серця весь...не витіка.
Гарно написано Ганнусю, дуже гарно.
Міняються ніби часи, міняється історія, та біль
із серця весь не витіка,...мабуть тому що ми люди.
Прочитав серцем і душею. Спасибі Ганнусю.
Сьогодні що,новий виток голодомору,на тому ж Сході,той же тридцять другий-тридцять третій рік і світ знову,вкотре просто стурбований,стурбований вже п"ятий рік!
Ой, Сонечко, американці тоді навіть пропонували допомогу, а совіти сказали, що в Україні і на Кубані ніякого голоду не має і відмовилися((......А як можна визнати голод, якщо ти сам його і організував!?....щоб подавити останки селянського опору колективізації на півдні України....