Вже ніч ступає вулицею стиха,
Вона казками душу сповила
І зірка задивилася із неба
На шлях, - немов когось давно ждала.
Із хати вийди! Озирнись, чи чуєш?
Серденьком, що на тебе я дивлюсь.
Як стукаю тихенько у віконце,
І до руки рідної прихилюсь.
Чи ти не змерзла чи не загубила,
Ту зірку що у молодості літ,
У мандри чарівні завжди манила,
Яка відкрила творчий, ясний світ
Не забувай, не оминай, благаю!
Той шлях то правда , - що спасіння путь.
Не можна його серцю загубити
Не можна в бік чужини повернуть!
Я вірю: що й через роки, згадаєш,
Де стежка та, що гомонять віки.
Яка була та слива молодая,
Які були ще молоді батьки.
Тепер усе снігами забіліло.
Та стане сніг - як на душі тепло.
Бо ти до зірки свічку засвітила
І щиро усміхнулася в вікно.
Анфіса Букреєва-Стефко
