У котлі, де не видно облич,
На кістках пар заглушує крики,
Не прокинутись у пеклі живим
Серед мертвих немає покою.
Знову чую як ребра скриплять,
Цвях пробив слабке тіло і мозок,
Вагонетка у ямі гудить,
Час прийшов відродитися з гною.
Нахилися і будеш святим,
Двічі вдарять батогами по спинам,
А між лютими віра одна,
Надломити і сина згубити.
Знаю чуєш як лізу з багна!
Я кумедний у крові і слизу,
Доторкнулась до серця пітьма,
А душею ненависть править.
