Вітерець розігнав на пероні людей,
Натомилося сонце червоне…
Знову пустка. Горну я букет до грудей,
Взавтра знову прийду до перону.
Пр: Скільки часу уже я приходжу сюди,
Щоб послухати стукіт коліс.
Я шукаю між всіх на пероні сліди,
У вагонних картинах завіс.
Кожен вечір, як сонце лягає за край,
Пахнуть зорі, як яблука ранні.
Ти мені, як комусь, свою пісню заграй,
Щоб ці звуки були не останні.
Як я хочу, щоб ти, через відстань в роки,
Знов пройшлась по бруківці перону
І на відстані близької серцю руки,
Я побачив тебе, як ікону.
