Чернігів мій чарівний щопори,
А особливо, як весна загляне,
Теплом проллється сонце ізгори,
Збудивши трави перші на полянах.
Коли ж вітрами літо заспіва
І гілля заколише радо листя,
Під ноги килимом простелиться трава,
Дитячий сміх розсиплеться в колисці.
Уп’ється місто ароматом лип
Під акомпанемент роїв бджолиних,
Каштани перед ними відцвіли,
Над ними хмарки лебедями плинуть.
А вже як осінь золотом впаде
На вимиті беріз і кленів плечі,
Мелькне між гіллям білченя руде
Й зрадіє сквер за білчину малечу.
Тоді ж сполоха тишу перший клин
І журавлине «кру» торкнеться серця,
Вода Десни лише не змінить плин
І слухатиме верб нагнутих скерцо.
Коли ж снігами задимить зима,
То все одягне в срібно-білі ризи.
Чернігів – краще місто не дарма!
У груди щастя мимоволі бризне.
8.05.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
