"Кохання — спів, зальот душі — не тіла,
Зоря з-за хмар, веселка дощова;
Вона ростить у нас незримі крила
І до країн незнаних порива..."
(Михайло Старицький)
Кохання -- спів, не завжди слова має
А просто тихо входить у серця.
Але воно, на жаль, цього не знає,
Як там приймуть коханого- творця?
Чи випадково він не помилився,
А чи зрадіє гостю ця душа?
Таке буває, що із курсу збився...
Але ж в дорогу все ще поспіша.
Та якось в цьому, знаю, пощастило:
Відкриті були серце і душа.
Вони кохання без вагань впустили...
Та десь незвідки - прірва, як межа.
Та як вчинить? Чи допоможуть крила?
Незримі крила здатні все змінить.
Вони сильніші, ніж морські вітрила...
Кохання має вічність, а не мить..
Не перешкода тут, краї далекі,
Не повноводні річки, чи моря,
НЕ зіб"ють з курсу і вітри жорстокі,
Запалена вперед веде зоря...