Доброго часу! 8 вересня відбулася Перша Книжкова Толока, «Нововолинськ читає». Ініціювала захід Світлана Кухарук – директорка нововолинської ЦБС із своїми підлеглими, які й стали кістяком організаторського процесу.
Мене дуже втішив факт того, що бібліотекарів почула влада й місто було наповнено не тільки банерами та афішками, але й фотозонами й локаціями, де всі присутні могли знайти собі заняття до душі.
Першою зупинкою в Нововолинську став майдан Незалежності. Там на книжковий десант вже чекали не тільки організатори, але й Тарас з голубами.
Отримавши програмку із подіями та іменні бейджі, наш десант знову вирушив в дорогу. Єдиним, хто не тримався свого місця, був Іван Гентош, який інколи займав місце водія. Зрештою й цього разу він не втримався та привіз нас в Успенський чоловічий монастир. Між іншим, даний заклад було засновано у 1643 році Адамом Кисілем. Таке прізвище заохочує більше відвідати кухню, а не монастир. Проте, вибравши архітектурну пам’ятку, я думаю, ви не розчаруєтеся.
Особисто мене дуже потішили символи, які пройшли крізь віки та тісно вплелися в реалії сучасності. При вході в «Успенську церкву» я побачив один із різновидів герба-тризубця, який дуже схожий на козацьку чайку.
На одній із стін можна побачити також картину з козаками, які віддають шану Богові. Роздивляючись розписи церкви, можна помітити переплетіння язичництва та християнства. Тут є дуже багато рослинних орнаментів та міфологічних персонажів. Чого тільки вартує Фенікс, який відроджується з вогню. Можна було б сказати про переродження Ісуса через обряд воскресіння, але ця історія затягнеться, тому рушаємо далі…
Обійшовши церкву по колу, я підібрав горіх, який впав з дерева, та подивився на декорацію із лелеками, не відаючи того, що далі наша дорога простягатиметься на кладовище. Цікава грань між народженням і смертю. Фенікс, лелеки й рушники…
Так, так, саме рушники й здивували мене. Вони були практично на кожному надгробку. Вишиті та різнобарвні рушники розвівав вітер, в той час, як знайомі із Світланою Костюк молилися за її упокій. Виявляється, в пані Світлани була мрія, щоб в її рідному місті пройшла толока й вона от-от мала розпочатися.
З роздумів мене на світ Божий витягує телефонний дзвінок. Кажуть, що автобус вирушає. І мені з Музою потрібно бігти.
Далі буде…
З повагою, Богдан Кухта.
