Отож поїхали далі… Коли ми добралися на майдан Незалежності, то одразу всі зайнялися рутинними справами. Хтось готувався до презентації або лекції в той самий час, як інші розставляли книги на столах, поставивши збоку іменні таблички «письменник-«x» чи «письменниця-«y».
Я ж мусив бути «особливим» і просто-напросто поставив свій «триКУТник» Олександру Свєтогорову на стіл із цінничком.
Від того ж таки Сашка я й дізнався, де можна на халяву поїсти. А халява – то велика річ, і я пропав в «Палаці Культури», бо смачно попоїсти в культурному місці – то одне задоволення.
Дивуванню моєму не було меж від споглядання колоритного поєднання старої радянської культури з новою та модерною прогресивною перебудовою.
Дівчатка-офіціантки в червоних сорочках й елегантних жакетах стояли за фуршетним столом і допомагали у виборі страви, підказували та навіть робили гарячі напої (вони зовсім нічого не переганяли).
Опісля їжі я наситився трьома інтелектуальними подіями одразу ж із перервою на чайок. Вдячний Миколі Зубкову, Володимиру Шовкошитному та Тані Пилипець за те, що говорите на актуальні та цікаві теми для сьогодення.
Далі ми вирушили на дитячу локацію, де я встиг пообійматися з мамою мого хорошого друга та його сестрою, а ще наловити риби.
За рибу заплатив двома віршами, які задекламував зі сцени та назад побіг у автобус із грамотою та печенюшкою… ой, а ще із Музою та морем хороших вражень про шахтарське містечко, яке змінюється все стрімкіше.
Можна було б позначити під цим дописом багато людей і написати ще три частини, але настав час прощатися.
Суворий і шахтарський Новік, до нових зустрічей!
З повагою, Богдан Кухта.
Кінець.
12.09.2019
