Ворон до ворони прилетів,
дуже уже їсти він хотів...
І сказав він тій вороні:
-Їсти хочу ще зучора...
Де б з тобою нам поснідать,
ти могла б мені повідать?..
Йому каже та ворона:
-Чула стрілянину вчора,
може там когось убили,
ворон каже: -полетіли...
-Ти лети за мною вслід,
сніданок буде і обід...
Так вони і полетіли,
їсти ж дуже вже хотіли,
політали, політали,
все навколо оглядали,
побачили кущ рокити,
під кущем солдат убитий...
Задоволені собою,
і готові вже обоє,
на солдата того сісти,
щоб його отам і з"їсти...
Та наразі з-за куща,
вибігло мале дівча...
І ворон отих прогнало,
ще й дорослих погукало...
Прийшли люди із села,
з ними й дівчинка мала...
Понесли солдата в хату,
з почестями поховати...
Люди тих ворон прогнали
і солдата поховали...
Сумно було того дня,
десь солдата жде рідня...
Жде не мертвого, живого,
не діждеться вже ніколи...
Ось що робить ця війна,
не потрібна нам вона...
Та щоб війну припинити,
треба ворога убити...
Хоч вбивати кажуть - гріх...
Бог простить, звісно, не всіх,
лише тих, що захищають,
Бог і небо все ж прощають...
Та щоб війну припинити,
треба ворога убити...
Хоч вбивати кажуть - гріх...
Бог простить, звісно, не всіх,
лише тих, що захищають,
Бог і небо все ж прощають...
