Вона його чекала знов і знов.
Молилась: «Дочекатися живим би!
Він переможе у борні зі злом».
Та доля за обох зробила вибір…
Вернувся він… 200-им із війни…
Зі шрамом свіжим на лиці широкім.
У серце – біль, а в душу – полини…
У мозок – спогад по подружні роки.
Зібралося їх більше сорока:
І райдужно-щасливих, і не дуже,
Та в нього і господаря рука,
І серденько, до неї небайдуже.
Дивилась ніч в зажурене вікно.
Удари пульсу жінці сни прогнали.
Мовчала тиша. Зорі, мов зерно.
Й думки, що кров у жилах зупиняли.
Та кожна з них своє мала крило
Й до місяця здіймалась попід хмари:
«Як же ти швидко, щастя, пропливло!
Непросто буде жить мені без пари…»
29.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
шкода гарних людей. що гинуть у війні... 
