Ві́йни долі тасують, ламають,
Де хрести, мов солдати, стоять.
І не Бог – кулі спини згинають,
Між бійцями як жахно свистять.
Обрій по́мерки чом затемняють?
Бо в зорю рясно сиплеться "Град"
І хрести вояків заміняють,
Смерть скулить, кров'яний коїть ад.
На війні все банально і просто:
Там свої, тут чужі, сталь міцна!
Бліндажі чують спізнені тости
Тим, за край що хилила війна.
Сни минають, немов інтервали.
На розтяжках "зеленка" стоїть.
Крики душу у п'яти загнали,
Горло в кіптяві довго хрипить.
Правда зникла! – Лиш дозвіл у праві:
Вмерти нишком за мир без жалю́...
Я під обстрілом тут у канаві,
Все одно Україну люблю!
Оригінал
На войне подтасованы судьбы
и кресты, как солдаты стоят.
Бога нет – спину гнут только пули.
На рассвете уходит отряд.
Почему потускнели закаты?
Сыпет «Градом» над полосой,
где кресты заменяют солдатов.
Смерть скулит под кровавой косой.
На войне всё банально и просто:
там свои, здесь чужие и сталь.
В блиндаже запоздалые тосты,
тем, кто смог перегнуться за край.
Сны уходят, как промежутки.
На растяжках «зелёнка» стоит.
И от крика становится жутко,
горло в копоти долго хрипит.
Правды нет, есть единое право –
втихаря умереть за страну.
Под обстрелом лежу я в канаве.
Всё равно Украину люблю.