Ти любиш літо, спеку білу,
Дніпра вологу далечінь,
Його сріблясте дуже тіло ,
Від плавнів – по імлисту синь.
Ти любиш степ. Волошки в житі,
І золотисту шерсть пшениць,
І звуки, жайворонком злиті.
Ти любиш тисячі дрібниць.
На татуйованій планеті,
Ти любиш крапельки роси,
Деталь у пригорщах сюжетів,
Прибій у сутінках коси .
Крило спізнілого лелеки,
Що в надвечірній глибині,
Шукає прихистку від спеки.
Ти любиш промінь у вікні…
А я люблю твій голос, мила,
Чоло просвітлене твоє.
Люблю, як птаха любить крила,
За те, що ти у мене є.
Без бе 
гарна лірика кохання 
