Я ж ніби революції дитя.
Я ж ніби Сонця пам'ятати маю схід,
Шлях зарева палкого по Вкраїні!
Мине життя.
Студентські будні скінчаться війною.
А мати - в сльози, тремтячи від страху.
А чи від безнадії.
"Я з тобою!
Я ніц не буду добувать брехнею!
Я буду чинно людям слугувать!
З тобою, обездолений народе,
Іти у світ сльозливою журбою!"
Зимовий бій досяг вже апогею,
А ідеали вичерпала кров.
Лиш думка про невизначене завтра
Спиняла думки розсуду.
Немов
це мало сенс.
Розруха.
Божевілля.
Постали самоназвані кати.
Тепер вже сила - плуг.
А правда - рілля.
Кроїли розум.
Душу розкроїли.
Та не дістали духу каяття.
Я пам'ятаю: дзвони гомоніли.
Ба ж ніби революції дитя.
