Ім'я моє — коротке і м' яке,
йотоване, єлейне, ялинкове,
коштовна пектораль, вогненне слово,
одне з моїх поводирів і керм —
таке велике і мале таке,
що... іноді його до чорта жаль.
Не просто жаль, а невимовно прикро:
як не горохом в стіну — майже криком,
коли не чують, кидаєш — я є!
Не звіть на О, не починайте з Лє,
не ставте веж, не кресліть паралелі,
і не ходіть по правильну скрижаль,
аби звернутись на ім'я до мене: "Єлю..."
А бачу очі, що звелись до стелі —
мені і стелі достобіса жаль.
Я виступаю за повагу до імені. Мене часто називають Оленою, але Олена - не моє ім'я. І дорікають невідповідністю імені традиціям, а це взагалі дикунство.
круто! Мою донечку звати Марійка. Бачили б Ви вираз її обличчя, коли до неї звертаються - Маша 
