Цей червонощокий
розмахував руками і вертів головою
зі сторони в сторону,
від одного до іншої, від одної до іншого.
А коли підвівся над столом,
то спочатку здавався шулікою,
з тим, своїм недолугим носом,
коли навмисно сутулився і вдавлював голову в шию
розказуючи про дружину,
як він облив її водою -
цілим цебром - на поливаний понеділок,
а вона бігала за ними довкола крислатої, порепаної липи:
бігала і падала, бігала і падала.
Тому він крутив рукою, наче циркач лассо,
а тоді жбурляв невидиму петлю,
наче хотів поцупити одну із веселих вакханок,
що сиділи навпроти і щикали від сміху.
І направду йому вдалось упіймати одну із них,
наче рибу на голий гачок,
поплавком, зробленого з гусячого пера та винної пробки.
Але в той вечір,
коли червонощокий поїхав на своєму фургоні в сторону озера,
хлопчик, що тишком слухав застільну розмову,
був впевнений, що той промахнувся
і петля упіймала пляшку з вином, －
зелену пляшку, зелену пляшку!
І він пригадав цю історію,
коли червонощокий, вийшовши з таксі, зимою, послизнувся
і впав, － на, того ж року, зрізану,
порепану липу, стару липу,
що росла біля його дому;
коли його положили на каталку, а він уже не хрипів, －
юнак пригадав, що тоді, червонощокий,
направду промахнувся
та тільки тепер все менше хотілося у те вірити.
