Буває, що звиваючись від болю,
В агоніях згораючи щодня,
Так хочеться втекти кудись на волю,
На волю, наче з клітки пташеня.
У біле простирадло загорнутись
І в серці запалити чорний гніт,
Руками до розетки дотягнутись,
І витягти з душі до болю дріт.
І просто так завмерти і чекати
Допоки зійде сонце в небесах,
Щоб душу до світила під'єднати,
Щоб обрій золотився у очах.
А потім простирадло з тіла зняти,
Із тіла, що у сонячних дротах,
І світу від душі подарувати
Усмішку на потрісканих вустах.
***
