Не вмію думку втиснути в просту,
Природну, як здається, мову – прозу:
Відразу склад втрачає красоту
І смисловий ланцюг зімкне курйози.
Та промовчати зовсім от тепер
Не можу, не умію, не під силу:
Час кинув плинути, шумливий світ завмер,
Коли ти погляд свій мені дарила.
Пропалена душа – це не слова,
Не вогняними стрілами – очима.
І тричі палена, не бачила Москва
Таке руйнівне полум’я без диму.
Адже найнебезпечніші в віках,
Нестримно очі ти у світ відкрила,
Найчарівніші очі, очі – птах,
Їх погляд ти вчора мені дарила.
04.09.97
