Людиною мені
Назватись тяжко.
Якесь створіння
У мені живе.
Його тривоги
Моє серце душать,
А його вчинки
Хапають за живе.
Я не збагну,
Де є мої проколи,
Де я пустив у серце
Цю пітьму?!
Чи хтось придставив
Морок цей до мене,
Щоб у темниці
Вік мій промайнув?
Та я ж не хочу!
Сам в собі вмирати,
Це ж маю бути
Я живим мерцем.
Я "Отче наш"
І день, і ніч читаю,
Кричу, як можу голосно:
"Амінь!"
А він мовчить,
Чатує і чатує.
Я відчуваю
Погляд на собі.
Такий туман
У мислення наводить,
Не впізнаю
І в дзеркалі себе.
Чи то не я,
А тільки чимось схожий?
Не тягне більше
Посмішка вуста.
А очі — це
Єдине у природі,
В них відобразиться
Нечистая душа.
І тут безвихідь,
Туга підступає,
Така пекельна,
Парою сльоза.
Я весь не свій...
Я — копія, я — втома.
Наосліп...
Я рядком іду до Бога.
На світло душ,
Я відчуваю силу.
Мене там люблять,
Як мале дитя.
Архангели співають
Так красиво,
І водночас суворо
Так глядять.
Такі мечі!
Такі потужні крила!
О, скільки битв
За душі їм болить.
Я вільний!
Я тепер — людина!
Душа моя із Богом
Воєдино!!!
Олександр Кармишев
21.11.2020
