До 150 річчя з дня народження Лариси Петрівни Косач /Лесі Українки./
О, Лесю, Лесю! Ти - велична, свята українко,
Ніжна, чуттєва і жертовна в коханні душа…
Лине пісня твоя «Лісова», геніально і дзвінко,
Немов у синьому небі вільне, крилате пташа.
Тобі, терпеливій, корилося все із дитинства:
Гаптування і книга, музична, піднесена гра…
І «мусило» жити нескорене в серці таїнство -
Берегти цінність ту, що в душі у віках не вмира.
Ти, горда й вразлива, уміла «тримати обличчя»…
Тебе гнала хвороба, як пташку, у теплі краї…
«Життя на валізах» … З собою війна твоя вічна,
Терпеливість і стійкість – безводні, пусті ручаї…
«Без надії» таки сподівалась жити, й кохати,
І від поезії Гейне з милим і мліла, й цвіла…
Та з «храмом зруйнованим» - щастя у долі не мати,
Світу, коханням «скаженим», лиш «Одержиму» дала.
Блукає у травах чарівний твій сон рано-вранці…
Недопита улюблена кава твоя крижана…
Ох, Лесю, Лесю! Українко свята, в вишиванці,
Ти для всіх відбулася, - пропала для себе сама!
Бути просто щасливою - пізно це зрозуміла…
Верх взяла геніальність, яка проросла крізь віки.
«Вічная пам’ять» - тобі… Твої поезії - крила,
Дарунок нащадкам з-під незламної Лесі руки…
18.02.2021
Л.Таборовець