Загублена знову лишилась
На березі власного моря,
Прийшла із мрійливого поля,
До рук безнадій притулилась.
Сльоза простирадлом сповзає,
І душу замерзлу лоскоче,
І вітер на вухо шепоче,
Про щось потаємне питає.
Ой, вітре, бурлаче, не треба,
Виймати на берег гербарій,
Для нього вже є осуарій,
Під схилом забутого неба.
Я тут не надовго, мій друже,
Сюди лиш на мить завітала,
Бо трішки душа сумувала,
На берег просилася дуже...
Я тут посиджу на окрайку,
Під небом забутих історій,
У власній краплині, прозорій,
Голублячи поглядом чайку,
А потім в поля повернуся,
Туди, де зелені листочки,
Де мрії будують місточки,
З якими навіки лишуся...
***