Закоренілим реалістом у житті
Ти можеш бути, та при цьому розуміти:
Є у твоїм житті моменти, коли ти
Ніяк свої не можеш вчинки пояснити
І почуття, яке міцнішає щодня.
Чому людина ця? Запитуєш в ту пору, –
Раціональності не відшукать зерна!
Чому така душі потреба бути поруч?
Та й не виходить все забути просто так,
Хоч і романтиком завзятим називатись,
Щоб тим собі ятрити душу перестать.
А можна... просто власній долі довіряти.
Напевне знати – твій орієнтир вона, –
І не втрачати крила віри у майбутнє,
Бо завтра виявиться раптом щастя там, –
Не за горами, дуже близько ваша зустріч.
Тобі зали́шилось лише відчуть політ
Туди, твоя де хвилями вирує пам’ять,
До смужки горизонту… у Любові світ…
Яке ж то щастя знати, що вона навзаєм!
26.09.2014
