Як мало серед нас добра
І просто щирої любові,
У справах, вірності і в слові:
Над цим задуматись пора.
Як мало бачимо краси,
Душа страждає, гине тіло,
Що щастя так завжди хотіло,
І де тоді черпати сил?
Спинитися, хоча б на мить,
Почути хоч би власну душу,
Як їй відкритися нас змусить?:
Вона не плаче, а кричить!
А ми тамуємо цей біль,
Не проявляємо любові,
Зцілити може навіть слово:
Чому ж слова - на рану сіль?
Що це таке? Де ця - душа?
Всміхаючись питають люди:
Вона добром ділитись буде,
Якщо не з"їсть її іржа.
Галина Грицина.
