Сьогоднішній день багатий на події. Одна з них - відкриття меморіальної дошки герою-чернігівцю Пономаренку Дмитру Олександровичу на стіні школи №27, де він навчався. Мене теж запросила на це міроприємство ГО "Велика родина Чернігівщини", сини якої сьогодні всі на небі. Не обійшлося й без сліз, коли право відкрити цю дошку було надано маленькому синові героя - учневі цієї ж школи і коли виступала мама вбитого. Вразило те, як виконували Гімн України батьки загиблих: у кожного рука на серці, в очах - віра в завтрашній день, щирість. І приходить розуміння того, чому їх діти стали героями. Тут були присутні крім сина й мами, батько, сестра і дружина героя, котра тепер воює на Донбасі. Я пишаюся цими людьми!. Хай посилає Всевишній їм здоров'я, щастя, мирне небо над головою. Не могла і я не присвятити вірша Дмитрові.
Пономаренку Дмитру Олександровичу
(22.05.1981 – 25.02.2017), герою-чернігівцю.
Травневий день не віщував печалі,
Коли хлоп’я з’явилося на світ.
Був хлопчиком він трохи незвичайним:
Любив людей і саду пишноквіт.
І майстром був ледь не на усі руки,
Радів життю і збудував сім’ю.
Коли ж Донбас заполонили круки,
Помчав, щоб землю врятувать свою.
Пів року, мов ходив по лезу бритви,
Де міг останнім стати кожен крок,
Не боячися бути там убитим,
По ворогу вмів тиснути курок.
В короткі сни приходили картини
Чернігова, де в щасті він купавсь.
Надією тоді був для родини.
Тут перед труднощами теж не відступав.
Коли лютневий вечір опустився
Понад Авдіївкою, і накрив Донець,
Дмитро загинув, але не скорився,
Й ворота раю привідкрив Творець.
Чотири роки, як герой не з нами.
Чернігів свого сина пам’ята.
Ніколи не шукав цей воїн слави,
Та місія його була свята.
15.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
